декілька слів...Колись, коли ми були маленькими... ми казали правду... за це ми отримували по губах.. або вислуховували дооовгу лекцію.. про те, як робити можна, а як не можна. Що таке дружба. Як ми повинні думати...
Колись всі ми були дітьми, просто соціум оточуючий нас тис і формував, так як було вигідно тодішній владі.. тодішнім настроям...
Люди.. котрі вміли думати...
Він довго хотів відкрити таємницю, що ж не так в цьому житті... а воно було так близько і поруч, що до нього можно було торкнутись лише простягши руку... навіть ближче. Побачити... ось... почати жити. Жити і бути собою.
Соціум сказав, що кожен з нас особистість, щоб відвести очі від основного... соціум ввів програму розвитку.. суспільста... Омана? Але вони забули, що таке слово щирість...
Таке собі слово, котре можна казати кожному. А чи розумієш ти, що це?
Перед тим, до чого можно дотягнутись) Він стояв милуючись красою і огидою... посміхаючись.. не згоджучись зі світом людей.. в масках, з заліпленими очима... Він кричав до людей в масках, з заліпленими вухами...
І все було марно.. марно... марно...
Сяяло сонце... на блакитному небі... лише декілька хмаринок повільно пливли кудись туди... саме зараз і в цю секунду.. і було це гарно... рефлекторно звужувались зіниці, дивлячись на яскраве сонечко... хотілось дивитись на нього довго, хоч перед очима вже починали з"ялятись жовно-блакитно-бузкові диски. Подув легкий вітерець, торкаючись обличчя, волосся розвіювалось в різні боки, посмішка...
-Я живу! - вигукнула вона! - Я дійсно живу!
А навкого йшли люди, вважаючи її божевільною... вони йшли плануючи наступний день, вони йши з думкою, що треба ще зробити сьогодні... що треба приготувати, з"їсти, випити.. а так, звичайно, повинна ж бути якась бухаловка., майже не запланована...
У людей, котрі не розуміють зміст пісень, котрі вони співають...
А вона щиро усміхалась сонцю.. і вітру..) почавшомуся, невідомо звідки, дощу... Людям, котрі навколо... Вона хотіла кричати, що любить всіх! Тихо, тихо... сумніви? Правда?
-Пам"ятаєш, як ми восени ходили, дивлячись крізь дерева? На гарне блакитне небо) В ньому сяяло сонце, а його промені проходили через пожовкле листя)
Перед очима проминали казки, побиті коліна та лікті, березові бруньки напхані у кишені полосатого пальто. Краплинки дощу на листях.. сніг, падаючий на зелений кущ, змерзлий ніс, хліб з маслом.
Вона йла по вулиці, посміхаючись... вона щойно послала на хуй якусь людину, котра в неї спитала, як в неї справи... бо воно було не щиро... Вона просто йшла і всіхалась... в неї є все в данну секудну...
Дощ посилився. Землю почало трусити, вона розколювалась під ногами... було страшно і весело... дерева і будинки падали. Десь між ними застрягла кішка, котра голосно нявкала... було страшно і весело..
Цей район з високими будівлями.. котрі не розраховані на це... падали один за одним... люди кричали в паніці.. вони ж не встигли зробити нічого, вони намагались врятувати свої речі від стихійного лиха, вхопившись за голову побіг якійсь дядько до свого мерсу, котрий застряг між розколами... було страшно і весело...
Якась білявка скаржилась на землетрус через те, що зламала собі 3 нігті, котрі вона щойно наростила в салоні.
ламаючи підбори.. вона не втрималась від ще однієї хвилі... почала панікувати..
було страшно і весело....
Вона прокинулась в своєму ліжку.. їй здавалось, що то був сон... тільки якось темно було... роблячи всю ніч домашнє завдання...
На годиннику вже давно була 7 ранку.
- Бльооо, знов запізнююсь..- нашвидко вдяглась, вибігаючи із кімнати...
було страшно і весело...
був лише один крок вперед...