малюнки стають.. все більш дитячими... кожен раз.. якось..
мені треба кудись дівати ту купу всього різного... бо воно якось починає плескатись... і виливатись через край..
ту купу різних емоцій.. вони не ідуть до кінця.. в малюнки.. гостріння олівців... музику.. котра грає.. насичуючи мене ще більшою купою емоцій.. грає.. хм.. 7 раса... одна з груп.. котру я слухаю рідко) якось так.. дивно.. треба змусити себе почати вчитись.. змусити.. але... починаються думки, занадто багато думок.. у різних напрямках ... фантазія, котра летить на своїх крилах, заносячи мене у різні дивовижні світи..
вкотре, як вперше...
пролетіти над горами.. подивисись як зходить сонце з-за обрію... подивитись в очі тому сонцю, полетіти далі, наздогнати місяць, посміхнутись йому)
почухати вітер) і дати, вітрові себе почухати.. полетіти над прірвою, зловити останню думку... зловити останнє враження.. а потім побігти.. побігти по ниві... залізти на високе дерево.. і дивитись, як заходе сонце..
перестрибнути з дерева, на найвищу гору... -=) з якої дивитись на зорі) відчути все, за один подих...